Правила народної української гри

Дитячі садочки Києва

Батьківський куточок дитячого садка

Друзі та партнери Садочка

Форум Садочка

Друзі Садочка:

Дитячі ігри на кожен день!

Українські національні народні ігри в дитячому садку. Характеристика народних ігор, їх зміст, структура і класифікація, методика використання народних ігор у роботі з дітьми.

Дитячі ігри. Українські національні народні ігри в дитячому садку

Характеристика народних ігор

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з’явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н.Маркевича, П.П.Чубинського, О.В. Богдановича. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали

  • К.Д. Ушинський,
  • Є.М. Водовозова,
  • Є. І. Тихєєва,
  • С. Ф. Русова,
  • О. П. Усова,
  • В. О. Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра — це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра — це іскра, що засвічує вогник допитливості».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри — це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали — такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, — мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво — це метод пізнання себе і світу, А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, — пише В. Скуратівський, — такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

  • дидактичні,
  • рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,
  • рухливі хороводні ігри,
  • ігри мовленнєвої спрямованості,
  • обрядові та звичаєві ігри;
  • ігри історичної спрямованості;
  • ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

    Дидактичні ігри — це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав’язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока — ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

    Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка. », «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін. Наприклад:

    Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

    Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

    Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

    Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі. », «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі. », «Як було у баби. »). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

    Українські народні ігри описує й В. Скуратівський. Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував собі п’яткою ямку. Діти ставали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м’яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся — маєш пасти свиню, тобто котити м’яча. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж доки матері не скликали дітей іти обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, — пише В. Скуратівський, — всі чи переважна більшість дитячих ігор були лише формою проведення дозвілля — у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам’ять, увагу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдоцільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки».

    Специфіка народних ігор

    Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати.

    Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках і на річці

    Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

    Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли. » є приспів «Ой дід-лада»:

    А ми просо сіяли, сіяли,
    Ой дід-лада, сіяли, сіяли.

    а в другому варіанті — «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

    А ми просо сіяли, сіяли,
    Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт.

    У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

    Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

    — Козачок, чи виорав мачок?
    — Козачок, чи посіяв мачок?
    — Козачок, чи посходив мачок?
    — Козачок, чи пора молоть мачок?

    Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

    Печу, печу хлібчик
    Дітям на обідчик.
    — Цьому дам, цьому дам,
    Цьому дам і цьому дам.
    А цьому не дам, бо цей буцман.
    Він дров не носив,
    Він діжі не місив,
    Він печі не топив,
    Діток гулять не водив —
    Справжній лежень.
    То я цьому не дам.

    Змістом цієї гри — забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

    Зозулю — кавулю, зозуле, голубонько,
    Сім літ не кувала,
    Закуй мені в цьому літі,
    Скільки житиму на світі?

    За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

    Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

    Гра досить рано входить у життя дітей — уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, — писав Т. Лубенець, — і, живучи, грає».

    Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри — забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра — забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:

    Горошок,
    Бобошок,
    Сивочка,
    Курочка,
    А той старий когутисько
    Не хтів іти до дітиська —
    Та шуп з ним до песа!

    Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

    З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди сонечко».

    Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою:

    Не йди, не йди, дощику,
    Дам тобі борщику
    У глинянім горщику.
    Поставлю на дуба;
    Дуб повалився,
    Горщик розбився,
    Дощик полився.
    (Усі діти розбігаються.)

    У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

    Дітям п’ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила. », «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки. », «Жили у бабусі. ». Наприклад:

    Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

    До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне — біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

    Лічилкою обирають Водія, зав’язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

    — Водій, Водій! На чому стоїш?
    — На бочці.
    — Що в бочці?
    — Квас!
    — Лови курей, та не нас.

    Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

    До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли. », «Мак», «Задумала бабусенька» та ін.

    Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

    Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

    Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

    Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають:

    Ой нумо, братці, волосянки тягти,
    А хто не дотягне, того за руки тягни.

    І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

    Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

    Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, — пише В. Скуратівський, — не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

    Українські народні ігри. Збірка «Гуси, гуси, додому»

    УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ІГРИ

    ПЛЕТЕНИЙ ШУМ

    Плетений шум — дуже гарна гуртова гра, бо це заразом і танок. Тим-то в неї і гратися, і дивитись, як граються, гарно. Всі беруться за руки і стають півколом. Середня пара підносить з’єднані руки догори — це «ворота». Крайні парами — один іде з одного, другий — з другого боку — пробігають у ворота. Коли ж доходить черга до середньої пари, то вона перекручується під своїми руками, і гра йде далі. Шум то заплітають, то розплітають, співаючи таку пісеньку:

    Заплетися, шуме,
    Заплетися,
    Хрещатий барвінку,
    Розстелися.

    Ой нумо, нумо
    В плетеного шума.
    Як наша мати.
    Буде розплітати.

    Розплетися, шуме,
    Розплетися,
    Хрещатий барвінку,
    Розстелися.

    Так повторюють, поки награються.

    СІРИЙ ВОВК

    А оце вже гра для тих, хто має прудкі ноги. Бо тут треба втікати од сірого вовка! Ну, хоч і не від справжнього сірого вовка, то все-таки попасти йому, в лапи не хочеться.
    А починається все так. Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний!
    Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують:

    І рву, і рву горішечки,
    Не боюсь вовка й трішечки!

    І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки».
    Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогінці!
    Ганяється, поки таки когось упіймає: нехай іще хтось побуде за сірого вовка!

    ЖУРАВЕЛЬ

    А в журавля ви коли-небудь гралися?
    Спробуйте лишень погратися, тоді й побачите, що журавлеві сталось.
    Коли гра тільки починається, журавель (звичайно, це хтось із вас, кого вибрали) походжає собі в колі і час од часу робить так, ніби завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що його ніхто й не бачить. Все коло не може цього журавлеві подарувати і починає докоряти йому:

    Журавель чує це, але й вухом не веде,— робить своє. Тоді з кола виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає:

    А я тому журавлю, журавлю
    Сіттю крильця обів’ю, обів’ю!​

    І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає на нього сітку. Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає:

    Сякий-такий журавель,
    Сякий-такий довгоногий,
    Сякий-такий дибле,
    Конопельки щипле!

    Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не розуміє, за віщо його спіймали. Ловець же бере його за руку і водить по колу, співаючи разом з усіма:

    Оце щоб ти не дибав, не дибав,
    Конопельок не щипав, не щипав.
    Сякий-такий журавель,
    Сякий-такий довгоногий.
    Сякий-такий дибле,
    Конопельки щипле!

    Після цього на місце присоромленого журавля вибирають другого. Вибирають і іншого ловця — і гра йде далі.

    БОБЕР

    А хто хоче погратися в цю гру, той мусить і добре бігати, і вміти гарненько ховатися.
    Бо той, кого виберуть за бобра, має сховатися так, щоб його не одразу хорти знайшли.
    Треба ще й мисливця вибрати — він пускатиме хортів, щоб шукали добре. За хортів будуть усі, крім бобра та мисливця.

    Спершу бобер ховається в кущах, а мисливець ставить хортів спинами до тих кущів і пильнує, щоб вони не бачили, куди саме бобер заховався. Коли бобра вже не видно, мисливець починає співати:

    Ой ти, старий бобре,
    Заховайся добре,
    Бо я хорти маю,
    На поле пускаю!

    Проспівавши свою пісню раз, він співає так і вдруге — дає боброві час заховатися, бо це дуже чесний мисливець. Як проспіває вдруге, тоді гукає: «Хорти з лісу!» Хорти повертаються і прудко біжать шукати бобра. Коли бобер запримітить, що його не бачать, він помаленьку переховується в інше місце. Але хорти в мисливця добрі. Та ще він їх увесь час заохочує:

    «Шукай, Сірко!
    Лови, Бровко!
    Гуджа, хорти, його!»

    Нарешті бобра спіймано, і гру починають спочатку, вибравши іншого мисливця і бобра.

    МАК

    Нумо гратися в мак! А то така гра, що й наспіваєшся, і в танку находишся, і наговоришся, ще й мак навчишся вирощувати. Бо так до ладу все розкаже бравий козачок про той мак, що всяк усе враз запам’ятає.
    Козачок — це той, хто в колі, його туди вибирають, і він усе, що коло маку роблять, рухами показує. Взявшись за руки, всі ходять круг нього, співаючи:

    Ой на горі мак,
    Під горою так,
    Мак, маки, маківочки,
    Золотії голівочки,
    Станьте ви так,
    Як зелений мак.

    А коли проспівали, спиняються й кажуть: «Козачок, чи виорав на мачок?» Козачок, звичайно, вже це зробив і показати, як це роблять, устиг, бо зразу ж весело озивається: «Виорав!»

    Тоді знов ходять кружка й співають тої самої пісеньки. Проспівавши, спиняються й питають: «Козачок, чи посіяв мачок?» І бравий козачок одказує: «Посіяв!» Почувши це, коло знову співає, ходячи. Бо й як же не співати, не тішитися, маючи такого меткого козачка! Спитали його далі, чи посходив мачок, а потому — чи пора його полоти, а далі, чи цвіте, чи поспів. І щоразу так само співали з радощів, бо жвавий козачок усього доглянув, усе знав і все встигав поробити коло мачку. Та ще й показував, як усе те робиться.
    Нарешті спитали: «Козачок, чи пора брати мачок?» — «Пора!» — озвався він.
    Тоді всі підбігли до нього і зачали жартома турчати у вуха, всяк собі: «Славний козачок! Бравий козачок! Жвавий козачок!» З тієї похвали козачок геть засоромився, прохопився попід руками і втік! Довелося другого на його місце вибирати.

    ПОДОЛЯНОЧКА

    А тепер давайте в «Подоляночку» пограємось. Одна дівчинка буде за подоляночку — вона йде в коло. Всі ж інші стають кружка, беруться за руки і водять танок, співаючи:

    Десь тут була Подоляночка,
    Десь тут була молодесенька.
    Тут вона впала,
    До землі припала.
    Личка не вмивала,
    Бо води не мала.​

    Під цю пісню подоляночка спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руку і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають:

    Устань, устань, Подоляночко.

    Тут подоляночка підхоплюється, а коло співає далі:

    Умий личко.
    Як ту скляночку.

    На ці слова подоляночка показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радять їй у своїй пісеньці:

    Візьмися у боки,
    Покажи нам скоки.
    Та біжи до гаю,
    Бери дівча з краю!

    Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма.
    Гра починається спочатку.

    МИР-МИРОМ!

    А оце — гра, в якій сваряться й миряться. Не насправді сваряться, а тільки вдають. Зате миряться з радістю й щиро.

    Ось як усе йде. Багато дітей беруться за руки і роблять велике коло. Тільки треба вибрати таке місце, де м’якенька й густа травиця. Двоє йдуть у коло, беруться за руки і витягають їх уперед, а ноги зближують в одному місці, одхиляються назад і швидко крутяться в один, а далі в другий бік, співаючи разом з усім колом:

    Дрібу, дрібу, дрібушечки,
    Наївшися петрушечки,
    аївшися лободи —
    Гала, гала до води!

    Тут хтось один із двох легенько пускає руки, і обидва бух у м’яку траву!
    Тут усе коло трохи наближується до них: що то далі буде? Обоє підводяться, одвертаються одне від одного і стоять. Тоді коло знову віддаляється, починає ходити, приказуючи :

    Мир-миром!
    Пироги з сиром,
    Варенички в маслі,
    Ми дружечки красні —
    Помирімося!

    Двоє, що в колі, спершу не хочуть миритись, але їм знову співають те саме. Тоді ті повертаються одне до одного, всміхаються, беруться за руки і йдуть по колу, співаючи разом з усіма тієї самої пісеньки. Потім у коло йдуть двоє інших, і гра йде далі.

    ГУСИ, ГУСИ, ДОДОМУ!

    Не думайте, що ці гуси були собі страшки та й годі, бо тікали од вовка. Вони ж були ще невеличкі гуси, майже гусенята, а вовк той, звісно, і страшний, і здоровенний.
    Тим вони й мусили бігти. Та хоч і бігли, то проз вовка бігли, на полі ночувати не лишалися! Ото ж бо й не були такі страхополохи, як хтось би міг подумати. А ноги такі прудкі мали, що й вовкові заздро ставало. Недарма ж і почали в цих гусей гратися.
    Отак. Беруть довгу лозину і двоє дітей міряються — беруться по черзі руками від одного кінця до другого. Чия рука вкінці вийде зверху, той буде за матір гусям, а чия знизу — той вовк. Мати виряджає гусей — усіх дітей — на пасовисько (з одного краю галявини в другий), і вони починають «пастися». Вовк одходить далеченько вбік. Мати враз гукає:

    — Гуси, гуси, додому!
    — Чого? — озиваються гуси.
    — Вовк за горою!
    — Що він робить?
    — Гуси скубе!
    — Які?
    — Сірі, білі, волохаті!
    Тікайте прудко до хати!

    Тут усі гуси — в ноги! А вовк — навперейми, аби когось упіймати. Та довгенько йому доводиться попобігати, поки зловить якого гусачка! Ну, а як уже зловить, тоді одводить до себе за гору, а сам кидається за іншими. Як усіх переловить або вже дуже втомиться, тоді вибирають іншого вовка та матір і граються далі. Пограйтеся й ви в цю гру.

    За матеріалами: Збірка «Гуси, гуси, додому». Українські народні ігри, Вид. «Веселка», 1966. Малюнки Альфреда Львова.

    Більше дитячих ігор на нашому сайті дивіться:

    В цьому розділі читайте цікаві статті: «Українські народні дитячі ігри як засіб виховання» та «Про ранній розвиток дитини та розвиваючі ігри. Що треба знати батькам». А також дізнайтесь, як грати в справжнісінькі українські народні ігри: «Хвіст-голова», «Плетений шум», «Сірий вовк», «Журавель», «Бобер», «Мак», «Подоляночка», «Мир-миром», «Гуси, гуси, додому!», «Хрещик», «Дзвіночок», «Гуси», «Ворон», гра у Панаса (піжмурки), гра у котика і мишку, дитяча гра у крем’яхи, великодні ігри з крашанками, пальчикові ігри для дітей та багато-багато інших. ​

    Українські народні рухливі ігри

    Українські народні рухливі ігри дають можливість не тільки розважити малюка, але ще й передати йому традиції пращурів, познайомити його з забавами його прапрабабусь та дідусів.

    Різноманіття таких ігор дозволить вибрати підходящий варіант для кожної дитини, взявши до уваги її схильності та побажання. Українські рухливі ігри стануть чудовим способом активно провести час, покращивши фізичну форму дитини.

    Ця гра вимагає мінімум обладнання – для неї потрібна лише одна мотузка, яку можна привʼязати до огорожі, дерева чи будь-якого іншого нерухомого предмета. Ця мотузка буде «вудкою», на яку ловлять «рибку». Один з гравців обирається «приманкою», він повинен триматися за вільний край мотузки та ловити «рибку», тобто інших учасників. Решта гравців мають «клюнути на приманку», тобто доторкнутися до того, хто водить, але не дозволити йому піймати себе. Коли хтось із гравців упійманий, він стає «приманкою», а гра продовжується. Ця забава чудово підійде для будь-якої пори року та може проводитися як у приміщенні, так і на свіжому повітрі.

    Прихований дзвіночок

    Ця гра також прекрасно підходить для будь-якого часу та погоди, в неї можна грати і в приміщенні, і на вулиці. Для цієї гри потрібен невеликий дзвіночок, який учасники, стоячи в колі чи на лінії, будуть передавати один одному. Важливо передати дзвіночок так, щоб він не задзвенів. Той, хто водить, повинен визначити, у кого знаходиться дзвіночок. Відповідно, гравець, що видав себе, змушений замінити учасника в колі. Ця цікава забава розвиває спостережливість та швидкість реакції.

    Горобці-стрибунці

    Ця весела та цікава гра найкраще підходить для вулиці. На асфальті треба накреслити коло близько 6-8 метрів діаметром. Учасники гри стають за ним, вони грають роль «горобців». Ведучий розташовується в колі, його завдання – не дати «горобцям» зібрати «зернятка», тобто не дозволити їм увійти до кола. «Горобці», стрибаючи на одній нозі (можна також тримати зігнуту ногу рукою або грати парами), намагаються застрибнути в коло. Центральний гравець «клює» їх (торкається рукою), а учасник, до якого доторкнувся той, що водить, виходить з гри. Мета «горобців» – якомога довше пробути в колі. Учасника в колі можна міняти, вибираючи найшвидших і найспритніших із дітей.

    Ця гра зручна тим, що в неї може грати ціла група в садку (20-30 осіб). Один з учасників вибирається «язичком» дзвону, інші утворюють сам дзвін: вони беруться за руки і стають в коло. Діти в колі рухаються за або проти годинникової стрілки, а «язичок» повинен прорватися з кола, тобто роз’єднати руки гравців. Всього у нього є три спроби. Як тільки той, що водить, виривається з кола, він повинен добігти до прапорця або іншої умовної позначки на відстані близько 50 м. Поки він біжить, інші учасники повинні постаратися наздогнати його й доторкнутися до нього. Той, хто зробить це останнім, стає «язичком». Ця забава прекрасно замінить заняття фізкультурою. Вона чудово розвиває уміння працювати в команді (не випускати того, хто водить, із кола), а також розвиває волю до перемоги.


    Гілочка

    У цю оригінальну гру можна грати великими компаніями. Єдиним інвентарем, який потрібний для цієї забави, є гілочка верби або іншого дерева. Учасники цієї гри утворюють нещільне коло, вони тримають руки за спиною й передають один одному гілочку. У центрі кола знаходиться той, хто водить. Його завдання – знайти гілочку й вихопити її. Коли гравцеві в колі вдається захопити гілочку, той, у кого він її забрав, стає в коло, і гра починається знову. За допомогою цієї гри можна виховати спостережливість, швидкість реакції й витримку.

    Народні українські ігри прекрасно підійдуть для забав у різний час року, вони не вимагають складного обладнання й дуже цікаві для дітей. Грати в них діти можуть і без нагляду дорослих, організуючись у команди й вибираючи того, хто водить, самостійно.

    Правила народної української гри

    ПІБ ПЕДАГОГА: Кажанова Ніна Олексіївна

    Вік дітей: 6-й рік життя

    Мета: Навчити дітей нових народних ігор та забав, правил їх виконання. Розвивати увагу дітей, кмітливість, спритність, зосередженість; розуміння правил виконання гри, повагу до своїх друзів, і виховати такі позитивні якості : чесність, доброту, доброзичливість.

    Обладнання: кошик з вузликами, клубок, місточок, струмок, наголовники до ігор, загадка, горщик, палиця, хусточка, хата, тин.

    Завдання: Викликати у дітей бажання емоційно сприймати народну іграшку, розвивати чутливість до гармонії, кольору, форми народної іграшки. Учити дітей бачити і відчувати чарівний світ мистецтва, милуватися і захоплюватися ним. Розвивати інтерес і повагу до народної іграшки, до минулого свого народу. Прищеплювати зацікавленість щодо вивчення історії рідного краю, витворів мистецтв українського рукоділля. Виховувати почуття захопленості й вдячності до людей творчої праці.

    Методи та прийоми: бесіди, розповіді дітей, переказ, спостережень, екскурсій, розглядання картин, дидактичні ігри, наочні ігри-заняття, ігри-інсценівки.

    Хід заняття

    Звучить українська народна пісня.

    Тітка Одарка порається у своїй світлиці і знаходить клубок.

    Тітка Одарка. Цей клубок не простий, а чарівний, і кличе він нас із собою шукати нові і забуті українські народні ігри. Клубок покажи нам шлях.

    У садочку сьогодні свято,

    І гостей багато.

    В різні ігри будемо гратись,

    Ігри, забави, жарти і сміх.

    Чекають, малята, сьогодні всіх.

    На нашому шляху ми зустрінемо різні перешкоди. Нам потрібно перейти через місточок, перестрибнути через струмочок. Стаємо одне за одним і вирушаємо в мандрівку.

    Діти виконують відповідні рухи.

    Тітка Одарка. Цікаво, куди наш чарівний клубочок нас приведе.

    Потрапили ми з вами в гарне мальовниче село, в якому мешкає бабуся Марія і знає багато народних ігор.

    Бабуся. Проходьте, будь ласка, до моєї світлиці. Звідки ви приїхали?

    Діти називають назву міста і дошкільного закладу.

    Бабуся. Що вас привело до мене в гості?

    Тітка Одарка. Бабусю, добре відомо, що Ви знаєте багато народних ігор. Діти хотіли б дізнатись, в які ігри грали у давнину.

    Бабуся. У нас в Україні є звичай – гостей пригощати чимось смачним. А в мене нічого немає. Одарко, чому ти мене не попередила, що стільки гостей буде. Я б щось смачне приготувала.

    Діти, підкажіть, які ви любите українські страви? Діти називають українські страви: борщ, галушки, пампушки, вареники.

    Тітка Одарка. Бабусю, не переймайтеся, я вам допоможу. Я приготую вареники – їх люблять всі діти.

    Діти, ви любите вареники? З чим? Діти називають.

    Бабусю. Ну що ж, Одарко, берись до роботи, а ми з дітьми вийдемо на подвір’я і пограємо у народні ігри. Тітка Одарка ліпить вареники, діти з бабусею виходять на подвір’я.

    Діти, а ви знаєте, що народні ігри створені народом, так само як казки, легенди. Вони передавались з покоління в покоління і дійшли до наших часів.

    Ой, лишенько, забула, в які ігри ми колись грали. Хто ж мені допоможе? А допоможе мені мій чарівний кошик, який завжди мене виручає.

    Маю кошик я гарненький,

    В ньому ігор повненько.

    Хто найкраще буде грати, –

    Того буду вихваляти.

    У цьому кошику я зберігаю вузлики, які зав ‘язую на пам’ять, і які мені зараз допоможуть. У цих вузликах зберігаються назви ігор. Розв’яжемо перший вузлик. Гра називається “Бабуся”.

    На кому спинюся,

    Той буде – “бабуся”.

    Бабуся ознайомлює дітей з правилами гри “Бабуся”. Діти грають.

    Бабуся. Погратися ще хочете?

    Зараз ми дізнаємось, в яку гру ми ще пограємось. Де мої вузлики?

    Бабуся розв’язує другий вузлик. – У цьому вузлику я знайшла загадку. Якщо відгадаєте, то дізнаєтесь назву гри. Загадка:

    З рогами, а не бик,

    Доять, а не корова,

    А кошиків не плете.

    Діти відгадують загадку і грають у гру ” Коза”.

    Діти, в мене по сусідству живе хлопчик Панас, який знає багато народних ігор.

    Панасе, Панасе. Йди- но сюди!

    Панас. Добрий день, бабусю! Що трапилось?

    Бабуся. Панасе, глянь скільки в мене гостей. Діти приїхали з міста з тіткою Одаркою з дитячого садка, в якому люблять грати в народні ігри. Може,ти підкажеш мені, в яку гру ми б з дітьми пограли. Яку ти знаєш гру?

    Панас. Звичайно, знаю. А грати в цю гру навчив мене мій дідусь. Гра називається “Панас”. Діти грають. Панас. Я знаю ще багато народних ігор. Наприклад: “Де ж горщик”, “Пиріжок”, “Дід”. Діти із задоволенням грають в ігри. Дякують Панасу за цікаві ігри.

    Бабуся. Ви, напевно, зголодніли. Глянемо, що приготувала нам тітка Одарка. Ох, і смачно пахне!

    Одарка. Зварила я смачні вареники. Гляньте,кожний має два ріжки. Дітей пригощають варениками. Бабуся запрошує дітей у гості.

    Смотрите так же:

    • Правила боя тэквандо Правила боя тэквандо Теория и правила Тхэквондо (Taekwondo) - это современный вид спорта, основанный на древних традициях боевых искусств Кореи, Дословный перевод слова тхэквондо означает «путь ноги и руки». Именно эта расстановка слов и подчеркивает преобладание техники ног во […]
    • Минимальная пенсия ростов-на-дону Пенсионное обеспечение для жителей Ростова-на-Дону и Ростовской области в 2018 году Пенсионное обеспечение назначается всем гражданам РФ по единым федеральным нормативным актам. Так, пенсии в Ростовской области в 2018 году будут начисляться претендентам на основании следующих законов: […]
    • Повышение пенсии пенсионерам 2014 года Индексация пенсий в 2014 году в России. На сколько увеличится размер пенсий? С 1 февраля 2014 года пенсия россиян увеличилась на 6,5%. Как сообщил Пенсионный фонд России, в течение этого года размер трудовых выплат возрастет как минимум еще один раз. Индексация размера пенсионных выплат, […]
    • Изменение размера госпошлины в суд Изменение размера госпошлины в суд Суды придерживаются следующей позиции: Госпошлина рассчитывается от суммы, на которую уменьшается размер алиментов (от цены иска). Пример расчета размера госпошлины в суд при обращении с иском об уменьшении размера алиментов Лицо, уплачивающее алименты […]
    • Прибавка к пенсии по потери кормильца Центр юридической помощи Оказываем бесплатную юридическую помощь населению Размер пенсии по потере кормильца в 2018 Уход из жизни кормильца всегда влечет за собой негативные последствия для членов семьи, так как в месте с умершим человеком утрачивается основной источник их […]
    • Льготная пенсия первый список Льготная пенсия по вредности в 2018 году Пенсионный возраст в России наступает для женщин в 55 лет, а для мужчин в 60. Однако при определенных условиях возможен выход на пенсию в досрочном порядке. В частности, тогда, когда человек был занят на опасном и вредном производстве. Общая […]